Визначення місця проживання дитини в судовому порядку дозволяє тому з батьків, з ким вона залишається жити вчиняти певні дії без згоди іншого. Наприклад, мама самостійно не зможе прописати дитину в іншому житлі, якщо батько далеко або взагалі його місцеперебування невідоме. Наявність рішення суду про визначення місця проживання дитини з матір’ю розв’язує цю проблему.
Думка дитини щодо місця проживання береться судом до уваги лише за певних умов. І звучить ця умова так – якщо дитина за своїм розвитком може самостійно висловлювати свої думки. Тобто якогось конкретного мінімального віку в цих випадках не встановлено. Зазвичай, думка дитини враховується по досягненні нею 6 років, а з 10 років має обов’язково братися до уваги.
Як це може відбуватися:
– заслуховування дитини судом;
– фіксація думки дитини органом опіки та піклування;
– залучення експерта – психолога.
Згода дитини жити з кимось із батьків не є абсолютною. Суд досліджує докази в сукупності і якщо будуть інші обставини, які ставитимуть під сумнів доцільність залишати дитину з кимось із батьків, то рішення суду може суперечити її згоді.
Думка дитини щодо місця проживання береться до уваги до досягнення 14 років. Після цього дитина самостійно визначає з ким із батьків їй жити. Ця норма закріплена в Цивільному кодексі України (стаття 29).
