Не існує універсального переліку робіт чи посад, щодо яких можна застосовувати ненормований робочий день. Якщо мова йде про державні установи, то їхні центральні органи можуть затверджувати орієнтовні переліки таких посад, але в будь-якому разі ненормований робочий час має бути передбачений у колективному трудовому договорі, або якщо такого немає – у трудовому договорі, який підписує працівник під час прийому на роботу.
Додаткова відпустка за ненормований робочий день може бути надана роботодавцем за такої умови:
● працівник виконує роботу в умовах ненормованого робочого дня і це передбачено у колективному договорі (не в наказі підприємства).
Закон встановлює максимальну тривалість такої відпустки: до семи календарних днів. Залежно від особливостей тієї чи іншої роботи, навантаження на працівника, від того, як часто необхідно працювати в умовах ненормованого робочого дня, в колективному договорі встановлюються різні строки додаткової відпустки. Якщо узагальнити, то строк відпустки залежить від посади.
Додаткова відпустка за ненормований робочий день надається за заявою працівника. За потреби, вона може бути використана не в поточному, а в наступному році. Під час звільнення, працівнику, який мав право на цю відпустку, але не скористався ним, має бути виплачена компенсація.
