Спадкування може відбуватися за чергами, які визначені в Цивільному кодексі України або за заповітом. Заповіт має пріоритет. Спадкоємець, який проживав разом зі спадкодавцем на момент смерті останнього, вважається таким, що автоматично реалізував своє право на спадщину. Це означає, що такому спадкоємцю не потрібно подавати заяву нотаріусу про свій намір вступити у спадок. Він може звернутися за переоформленням майна (або його частини, якщо є інші спадкоємці) у будь-який час після спливу 6 місяців з дня смерті спадкодавця.
Уявімо ситуацію, що такий спадкоємець звернувся до нотаріуса й отримав відмову, оскільки інша особа вже отримала свідоцтво про право на спадщину. В такому разі, потрібно подавати позов про скасування вищезазначеного свідоцтва. Відповідачем у справі буде недобросовісний спадкоємець, а третьою особою буде нотаріус.
Усунення від права спадкування може відбуватися й на більш ранніх етапах. Наприклад, відкрилась спадщина після смерті матері й на цю спадщину претендують дві дочки. При цьому, одна із дочок ухилялася від свого обов’язку дбати про матір, ставила під загрозу її життя, або залишила у безпорадному стані. В такому разі, інша дочка може подати позов до суду з метою усунути свою сестру від права на спадщину.
Ще одним видом як оскаржити право на спадщину є визнання заповіту недійсним. Підставою для такого оскарження може бути: порушення порядку посвідчення заповіту або якщо спадкодавець не розумів значення своїх дій чи підписав документи під тиском.
Отже, єдиного підходу до оскарження права на спадщину не існує, і не може існувати. Кожна ситуація є індивідуальною, і потребує індивідуальних рішень.
