У цивільному праві України договір дарування односторонній чи двосторонній — це питання, яке часто викликає плутанину. Щоб правильно зрозуміти суть цього правочину, потрібно звернутися до норм Цивільного кодексу України.
Згідно з ст. 717 ЦКУ, дарування — це передача дарувальником майна іншій особі (обдаровуваному) безоплатно, тобто без отримання зустрічного задоволення. Це означає, що дарувальник не очікує ніякої компенсації, винагороди чи зустрічних дій. Саме тому за загальним правилом договір дарування вважається одностороннім правочином.
Однак є винятки. Наприклад, якщо обдаровуваний погоджується прийняти дарунок — така згода може виражатися як в письмовій, так і в усній формі. У цьому випадку правочин матиме ознаки двостороннього, оскільки вимагає волевиявлення двох сторін. Але це не змінює суті — договір дарування односторонній чи двосторонній визначається не лише кількістю сторін, а й характером обов’язків.
Ключова відмінність: в односторонньому договорі зобов’язання виникає лише в однієї сторони (дарувальника). У випадку дарування — це передати майно або право. Обдаровуваний не зобов’язаний нічого робити у відповідь. Якщо ж договір передбачає будь-які зобов’язання для обдаровуваного (наприклад, утримання дарувальника, передача майна у власність після певного строку тощо), це вже не дарування, а інший вид договору (наприклад, договір довічного утримання).
Таким чином, договір дарування односторонній чи двосторонній — здебільшого односторонній, оскільки головна мета — безоплатна передача майна без зустрічного зобов’язання. Лише в окремих випадках, коли виникають взаємні зобов’язання, договір може набувати рис двостороннього, але тоді він втрачає ознаки класичного дарування.
